By admin
Твердження, що лящ лягає на дно ями та залягає там на зиму, вперше зустрічається у Л.П. Сабанєєва, але правильніше його все ж таки сприймати як застаріле або навіть, за нашими мірками, віджило.
Читаючи Сабанєєва уважніше, нескладно знайти й інше його висловлювання про те, що: “зимує лящ або на ямах, або – ще частіше – на помірній глибині, там, де мулисте дно йде уступами. Втім, місцями дуже непогано ловиться зимою (на мотиля” ) дрібний підліщик “.
Вірно одне, що лящі не впадають у сплячку, подібно до сазана, сому і не зариваються в мул, як лин і карась. Тобто вони нікуди не залягають та ведуть активний спосіб життя усю зиму. Ось і все. Ями тут ні до чого.
Поняття залягає, як ми з’ясували, не лише образне, а й морально застаріле, яке й за часів Сабанєєва буквально ніхто не сприймав. А те, що взимку, за твердженням класика, ловиться переважно дрібний підліщик – це не аргумент (головне, що він ловиться).
І ще слід врахувати, що підлідна рибалка за часів Сабанєєва на аматорські снасті взагалі вважалася долею диваків – одинаків, яким лящі траплялися нечасто.
Вираз “зимувальна яма” (Сабанєєв так конкретно не говорив) з’явився на світ у п’ятдесяті роки, навіть не в рибальських, а скоріше, у мисливських колах. Ці два слова довго не сходили зі сторінок мисливських видань і вже звідти перекочували в рибальську літературу, набуваючи статусу певної офіційності (більш популярного і загадкового висловлювання у лещатників-початківців практично немає досі). А посилання на класика рибальської літератури, якого мало хто читав, робили словосполучення “зимувальна яма” просто невразливим.
Зрозуміло, що мисливцям, які й улітку рибу ловили рідко, а взимку просто не уявляли, де вона знаходиться (ловиться, та й чи ловиться взагалі?), словосполучення дуже сподобалося своєю багатозначністю та солідністю. Тому як на запитання: “Де риба?” дуже зручно було відповісти: “Як де? Та в зимувальній ямі!”. Головне, звучить дуже переконливо.
Так рибалок, який ніколи не полював, на запитання: “Де взимку шукати звіра?”, Скаже: “Він ховається в глухому лісі”. І це буде набагато правдоподібніше, ніж міркування мисливців про зимувальну яму.
З початком освітлення та зниження температури води лящ і густера справді йдуть у глибокі місця. У Росії це відбувається у жовтні – листопаді, ще до становлення льоду. Пов’язане подібне явище з тим, що кормова база даних риб знаходиться на пристойній глибині (біля берега або на мілині їм просто нема чого є), а також з тим, що температура води на глибині практично не має таких різких стрибків, як у береговій зоні. Але вже через один – півтора тижні (як правило, після становлення льоду) ці риби, повністю адаптувавшись до нових умов довкілля, починають активно переміщатися водоймою в пошуках корму, змінюючи місця стоянок досить часто.
Давно помічено, що й кисневий режим сприятливий, то лящ і густера великою мірою залишаються біологічно активними і втрачають інтересу до їжі протягом усього осінньо-зимового періоду. Однак, якщо в річках, де кисневий режим завжди сприятливіший за лящ і густери змінюють місця стоянок у міру збіднення кормової бази, то в замкнутих водоймах до середини зими дані риби, як і більшість коропових, починають відчувати гострий дефіцит кисню. До середини зими риби стають дуже млявими і тримаються виключно в місцях, де кисневий режим для них є оптимальним.
Вони можуть зависати в товщі води, розташовуватися на столах з дуже незначною глибиною, виходити в місця злиття або впадання річок. У середині зими вважають за краще перебувати де завгодно, але тільки не в ямах, де процес розкладання органічних речовин, а, отже, і погіршення кисневого режиму, відбувається набагато інтенсивніше.
У багатьох дрібних, малопроточних водоймах з бурхливою рослинністю окремі види риб, хронічно страждаючи від нестачі розчиненого у воді кисню, можуть впадати в анабіоз або частковий анабіоз, і змушені проводити в такому стані різні за тривалістю відрізки часу, в окремих випадках балансуючи між життям і смертю. Лящ у такий стан не може впасти, оскільки за своєю природою ця риба активна і, якщо відсоток розчиненого у воді кисню стає критичним, то від замору лящ гине одним з перших. Найяскравіший приклад – Тростенське озеро, де після кожного з численних заморів, популяція ляща зникала повністю. Місця скупчення цих риб при нестачі кисню (січень – березень) це не ями, де кисню залишається мінімально (в т.ч. і на руслі), а ділянки водоймища, де кисневий режим залишається оптимальним.
Можна зробити такі висновки:
1. Лещі через свою біологічну специфіку просто не можуть залягти і перечекати, а тим більше перезимувати в одному місці (таких місць за зимовий період вони змінюють не один десяток).
2. Термін “зимувальна яма” стосовно даної риби це на 100% дрімучу оману, свого роду анахронізм, вигаданий тільки через брак інформації про лящі.
Ну а як все це насправді? З встановленням міцного льоду лящові зграї концентруються головним чином глибинах від п’яти до дев’яти метрів. Зазвичай, це підводні брівки, кромки старих затоплених русел, ярів, підводні плато, глибокі затоки. Якщо влітку ляща нерідко можна зустріти на ділянках з мулистим дном, то в зимовий період, особливо в глухозім’ї, він віддає перевагу глинисто-піщаному грунту і частіше з’являється там, де є слабка течія.
